Закохана пара

Закохан?сть — сильне людське почуття (комплекс почутт?в), об'?ктом якого ? ?нша особист?сть.

Науковий базис

Дос? тривають науков? дискус?? щодо причин виникнення закоханост?. За поточними уявленнями вона виника? ? розвива?ться п?д впливом множини чинник?в та фактор?в, як? мультидисципл?нарно досл?джують б?олог?я, психолог?я ? соц?олог?я та ?нш? науки.

Серед фактор?в, що сприяють виникненню закоханост?:

1) ф?з?олог?чн? чинники (запах, постава, зовн?шн?й вигляд тощо);

2) психолог?чн? чинники;

3) емоц?йн? чинники;

4) соц?альн? чинники.

Закохан?сть зазвичай виклика? зм?ни в орган?зм? людини з метою розмноження. У чолов?к?в ? у ж?нок зм?нюються р?вн? гормон?в, що викликають позитивн? емоц?? у раз? вза?мно? закоханост? ? негативн? в раз? нерозд?лено?. Деяк? вчен? п?дкреслюють близьк?сть закоханост? ? культури куртуазно? любов?.

Феноменолог?я закоханост?

Закохан?сть пережива?ться на ф?з?олог?чному р?вн?, як насл?док х?м?чних вза?мод?й у мозку. При закоханост? можна н?чого не знати про людину, в яку закоханий(а), бути осторонь, але при цьому в?дчувати сильний сплеск емоц?й через те, що вид?ляються т?льки переваги, а недол?ки здаються незначними.

Закохан?сть - це наб?р емоц?й, почутт?в, сприймань та ?мпульс?в, у нейроф?з?олог?чному аспект?, вона становить складну посл?довн?сть д?й. Закохан?сть може бути токсичною, з точки зору психотерап??, так як в основ? закоханост? ? проекц?я - власн? уявлення про людину. П?д час закоханост? люди над?ляють один одного уявними рисами, як? вони хот?ли би в них бачити.

Другий аспект, що пов'язаний з теор?ю Юнга, що закохан?сть виника? у в?дщеплену частину себе, в як?й людина в?дчува? сильну потребу. ? коли така людина ста? дорослою, вона закоху?ться в кожного, хто може задовольнити цю потребу.

Тому закохан? вол?ють д?знатися б?льше не лише про сьогодн?шню особист?сть одне одного, але й минулу ? майбутню. Це зусилля покликане виявити та прийняти в?дм?нност? м?ж закоханими, що можливо завдяки псих?чн?й пластичност?. Якщо це вда?ться, тод? зароджу?ться любов.

На думку нейроб?олог?в, п?д час закоханост? в орган?зм? людини виробляються фен?летилам?н, нореп?нефрин ? дофам?н. Ц? речовини пришвидшують обм?н речовин, та викликають в?дчуття ейфор??.

Орган?зм у такому режим? не може довго перебувати, тому закохан?сть швидко мина?.

Етико-антрополог?чний зм?ст

З точки зору ф?лософ??, закохан?сть ? феноменом, який ма? б?полярний характер:

1) вона може зак?нчитися ? ?снувати лише в пам'ят? людей протягом життя;

2) перейти безпосередньо в любов.

Весна, П'?р Огюст Кот, 1873 р?к

?Закохан?сть стол?ттями сприймалась як почуття, яке розбива? с?мейну пару, як адюльтер. Закохан?сть розд?ля? те, що було ?диним, ? по?дну? те, що було роз'?днаним, але висува? при цьому структурну альтернативу в?дносинам, як? ?снували дотепер. Закохан?сть — процес, в якому зустр?нута нами людина, яка в?дпов?ла на наш? почуття, ста? об'?ктом нашого пристрасного бажання. ? це змушу? нас переглянути, переосмислити все наше життя, ?, перш за все, сво? минуле. ? нав?ть не просто переосмислити, а немовби заново народитися?.

Закохан?сть — це завжди ?ндив?дуальний виб?р (нав?ть якщо вона приходить вдесяте), палкий та вимогливий; це фе?рверк, яким осв?тлю?ться все наше повсякденне ?снування. Закохан?сть — радше шлях, який веде вгору, адже ще М. Бердя?в називав закохан?сть — любов'ю-еросом, який уособлю? шлях до ?дей краси, божественно? досконалост?. Щоправда, у Бердя?ва любов-ерос пов'язана з хтив?стю та бажанням вза?мност? ? отриму?, урешт?-решт, негативну оц?нку. В?н не заперечу? ??, але вважа? глибоко траг?чною. В той час, як ?стинно г?дною вважа? лише християнську любов-жал?сть, любов до всього, а не до когось окремого(-?).

Цей стан означа? з конкретною людиною в?дчувати рад?сть нав?ть у найскрутн?ших обставинах. Англ?йський мислитель К. С. Лью?с наголошу?, що ?необх?дно змиритися з тим, що закохан?сть мина?, як молод?сть; але як людина не помира? п?сля молодост?, так ? в?д закоханост? лиша?ться союз, що п?дтриму?ться вольовими зусиллями, звичкою?.

Рос?йський амуролог Ю. Б. Рюриков зазнача?, що ?закохан?сть може бути бурхлив?шою, ан?ж любов, вона може ?пекти“ людин? сильн?ше за любов. Проте, вона часто ?Я-центрична“, або, ще г?рше, — его?стична. Саме тому вона не так глибоко (у пор?внянн? з любов'ю) проника? в наш? духовн? глибини, менше просочу? саму особист?сть, в?дпов?дно, людина, яка закоху?ться, менше себе зм?ню? ? швидше гасне?.

Культурно-?сторичний контекст

За словами антропологин? Гелен Ф?шер, ?дея закоханост? присутня майже у вс?х ?снуючих культурах. Але вона прийняла л?тературно точну конф?гурац?ю ? стала основою шлюбу лише на Заход?.

В ?нд??, зг?дно з? стародавньою кастовою системою, д?вчина, яка закохалася в когось з ?ншо? касти, повинна стати пар??ю, ?зго?м сусп?льства. ?нд?я розробила у вищ?й м?р? еротичне мистецтво, мистецтво приносити сексуальне задоволення, а не романтичну л?тературу. Наприклад, Камасутра не дозволя? зрозум?ти, чи партнер та партнерка люблять один одного.

Закохан?сть пов'язана, головним чином, ?з зах?дною культурою любов?. Основи ?? розум?ння зародилися в Грец??. У д?алогах Платон пише про особливу еротичну практику, про те, як отримати задоволення в?д закоханост?. Л?тература Стародавн?й Грец?? та Римсько? ?мпер?? багата на любовну поез?ю, зокрема, у Сапфо, Катулла, Проперц?я ? Ов?д?я.

Закохан?сть набува? завершеного вигляду в 1200 роц?, з розвитком буржуаз??, ? ? повстанням проти шлюбу за домовлен?стю с?мей, утвердженням свободи особистост?. ?нод? це нав?ть бунт проти встановленого порядку щодо подружн?х обов'язк?в, ? нав?ть проти феодально? лояльност?. Головн? геро? великих ?стор?й кохання, це т?, що рухаються проти натовпу, сусп?льства: Тр?стан та ?зольда, Ланселот ? Гв?невера; ? коханцями або/та тими, хто зрадили свого короля. Паоло ? Франческа, проте, в ?Божественн?й комед??? ? прикладом п?днесено? любов?. Закохан? стають в?домими^{[уточнити]}, ? зразкове кохання Абеляра ? Ело?зи наст?льки траг?чне ? прекрасне, що народне благочестя погоджу?ться врешт? об'?днати в одн?й могил?. Створюючи середньов?чну романтику, В?льям Шексп?р написав ?Ромео ? Джуль?тта? — ?стор?ю кохання двох п?дл?тк?в з ворогуючих клан?в. В ?м'я любов? вони бунтують проти ворогування. Це картина про закохан?сть, яка ста? повстанням проти наявних порядк?в, щоб створити нове сусп?льство з новими ц?нностями.

?сторико-ф?лософське трактування

Антична ф?лософ?я

Англ?йський мислитель Томас Гоббс у ?Людськ?й природ?? зазнача?, що те, що ми ?мену?мо закохан?стю, давн? греки називали ?еросом?. Оск?льки ?ця любов з необх?дн?стю передбача? розр?знення стат?, то неможливо не визнати те, що вона ? одн??ю з р?зновид?в невизначеного (пристрасного) захоплення?. Проте для б?льшост? античних мислител?в це не ? д?йсним.

Онтолог?я закоханост?

Закохан?сть, на думку Платона, под?бна до: А) мисливства [Soph. 222e]

Закохан?сть под?бна до мисливства, адже можна згадати слова Д. де Ружмона ?дискурс любов? — дискурс в?йни?. Французький досл?дник зазнача?: ?не думай, що битва кохання схожа на ?нш? батал??, де по обидва боки люту? й гримить жахлива в?йна, бо кохання здобува? лише силою ласки та загрожу? лише н?жними словами. Його стр?ли та удари — благодать то дарунки. Зустр?ч з ним — великий дар. Його артилер?я — з?тхання. Воно бере у полон сво?ми об?ймами. Його с?ча у тому, аби в?ддати життя за коханого?..

Б) хворобливого та безрозсудного стану [Phaedr. 231c-d; 233b]

Платон у роздумах про закохан?сть п?дходить б?льш негативно; в?н акценту? на нездоровому та нерозумному стан? людини, яка втрапля? в дискурс закоханост?. Вона, на думку давньогрецького мислителя, приносить ?з собою б?льше тривог, страждань, болю, н?ж людина, яка не перебува? в цьому стан?. Тому закохан?сть — це неспок?йний стан ? не в?дпочинок, а навпаки, багатостраждальний шлях, п?д час якого любляч? опиняються в коловорот? р?зноман?тних випробовувань та перев?рок на ?м?цн?сть? почутт?в.

Рос?йська амурологиня Г. ?ванченко, п?дтверджуючи платон?вське розум?ння складност? онтолог?чного статусу закоханост?, зазнача?, що появу закоханост? можна пор?вняти в космолог?чному контекст? з ?Великим вибухом?, початком створення Всесв?ту. Адже з виникненням закоханост? у св?домост? суб'?кта навколишн?й св?т добр?ша?, життя ста? рад?сним, людське ?снування прикраша?ться яскравими кольорами, все навколо почина? здаватися прекрасним. Знайшовши св?й предмет любов?, ерос не може сприйняти н?чого, що несе негативний в?дт?нок.

Вт?м, як зазнача? рос?йська досл?дниця О. Золотух?на-Абол?на, закохан?сть ? одним з тих феномен?в людського ?снування, що включен? у досв?д повсякденност?. Адже, ?озираючись назад, майже кожен може вид?лити серед тих чи ?нших настро?в та стан?в, роботи та пристрастей золот? дн? сво?х закоханостей. Дн?, осв?тлен? особливим теплом. Чи були вони щасливими в повному сенс? цього слова? Мабуть, н?, адже закохан?сть бувала й невза?мною, завершувалась розчаруванням чи не досягала любов?. Чи вони були прекрасними? Звичайно, так. У так? дн? все розглядалось через ?чар?вн? окуляри“ — найкращ? окуляри у св?т?, як? дозволяють побачити ?ншого, яким його задумав Бог?.

Про це писав Аристотель у фундаментальн?й прац? ?Риторика?. Там Стаг?рит зауважу?, що ?люди, як? бажають бути предметом здивування для тих ? сам? дивуються тим, що волод?ють чим-небудь благим ?з числа величних речей, чи в кого вони просять чого-небудь такого, чим т? волод?ють, наприклад, в такому стан? бувають закохан?? [Rhet. II 6, 1384b 5-10].

В?дпов?дно, закохан?сть почина?ться з? здивування через те, що певна особист?сть ста? для нас найзначущ?шою в св?т?. Людина, яка ще вчора була одн??ю з тисяч? в натовп?, ста? ?диною, неповторною та ун?кальною особист?стю, здатною зм?нити наше ?снування. Ми диву?мося, що саме ця людина, а не яка-небудь ?нша, впала нам в око. Через здивування виника? захоплення ?снуванням ?ншого, про яке писав Е. Лев?нас. Аристотель в Риториц? наголошу? також про амб?валентн?сть природи закоханост?: ?Для вс?х людей любов почина?ться тим, що вони не лише отримують задоволення в?д присутност? кохано? особи, але ? в ?? в?дсутност? в?дчувають насолоду, згадуючи ??, ? в них з'явля?ться досада при ?? в?дсутност?. ? в б?дах ? в сльозах ? вс?м нам в?дома насолода: г?ркота з'явля?ться через в?дсутн?сть кохано? людини, але в пригадуванн? ? в деякому род? спогляданн? ??, що вона робить ? яка вона ? — поляга? насолода?[Rhet. I 11, 1370b 22-27].

Розвиваючи роздуми, Аристотель виводить визначення: ?Закохан?сть — ? не ст?льки божев?льною пристрастю, ск?льки надм?рною дружбою?[EN 1158a 10]. Стаг?рит, на в?дм?ну в?д свого вчителя, акценту? увагу на тому, що закохан?сть ? саме р?зновидом дружби, а не сл?пим захопленням, оск?льки пристрасть (παθο?) для давн?х грек?в була гр?ховною. Через це в?н уника? осуду закоханих. Ф?лософ п?дкреслю?, що закохан?сть — це середн? м?ж коханням, дружбою та пристрастю, яке вбира? в себе ?хн? елементи, але до них самих не зводиться. Зустр?ч людини ?з закохан?стю в?дбува?ться в повсякденност?, тобто пов'язана з буденними под?ями нашого життя, окремими повсякденним обставинами. Почуття, як? виникають в ц?й ситуац??, якщо переростають в любов, то стають вир?шальними под?ями всього життя особистост?. В цьому м?сц? прост?р та час повсякденност? пов'язуються з людським та доленосним ?, ймов?рно, у м?сц? зустр?ч? людини з любов'ю в?дкрива?ться сенс життя, парадокси смерт? та безсмертя, зворотн?сть та незворотн?сть часу, детерм?н?зму св?тових сил ? власно? свободи вибору.

Що ж до причини появи закоханост?, то фундаментальну роль в цьому процес? ? для Платона, ? для Аристотеля в?д?гра? т?ло. Так, Платон наголошу?, що багатьох закоханих зачарову? т?ло партнера, ще до того, як вони п?знали його характер ? перев?рили ?нш? властивост? коханого [Phaedr. 232e]. А Аристотель пише: ?Як прихильн?сть нагаду? початок дружби, так ? задоволення в?д споглядання ?ншого наштовху? на виникнення закоханост?, оск?льки н?хто не закоху?ться, не в?дчувши до цього насолоди в?д образу ?ншо? людини. Але хто насолоджу?ться обличчям людини, ще не зовс?м закоханий, в?н ста? таким, коли у ?? в?дсутн?сть суму? та жада? (epithymei) ?? присутност??[EN 1167а 4-10].

Розглянувши специф?ку онтолог?? закоханост? (де ? як виника? та особливост? визначення) у Платона та Аристотеля, досл?джують ? ?? прот?кання.

Праксеолог?я закоханост?

Закохан?сть ма? свою неповторну ??стор?ю?, ун?кальний ?час?, у якому присутн? специф?чн? риси, не притаманн? жодному з екзистенц?ал?в чи феномен?в людського ?снування. Закохан?сть ма? особливий ?шарм?, ?смак?, не сплутуваний н? з дружбою, н? з коханням. Це розум?ли ? Платон з Ар?стотелем.

Платон у д?алоз? ?Федр?, який в давньогрецьких списках ма? назву ?Про любов?, фундаментально досл?джу? повед?нку люблячих у дискурс? закоханост?:

1) у закоханих присутн? по?днання см?ливост? та слабкост?[Phaedr. 231c-d]

Суб'?кти закоханост? амб?валентн?, оск?льки, з одного боку, ладн? на все, щоб догодити предмету закоханост?, вс?м його забаганкам ? бажанням, ?, водночас, коли ?м щось не вда?ться зробити заради тих, у кого вони закохан?, засмучуються ? тужать так, що не знаходять соб? м?сця.

2) головний момент у дискурс? закоханост? — це побачення та д?алог[Phaedr. 232b];

Д?алог закоханих — не просто буденна розмова, а д?алог, в якому народжуються Ти ? Я. Без д?алогу закохан?сть не може ?снувати, адже це буде монолог. Д?алог не лише м?ж т?лами, але й м?ж душами, за який любляч? несуть повну в?дпов?дальн?сть, як н? перед чим ?ншим. У д?алоз? створю?ться особлива як?сть людей, як? вже не можуть ?снувати одне без одного, ?снуючи вже як Ми.

3) у закоханост? любляч? дуже вразлив?, особливо з боку ?нших людей [Phaedr. 232c, Rhet. II 2, 1379a 20-25];

На думку сучасного укра?нського ф?лософа В. Малахова, п?д вразлив?стю любов? ма?ться на уваз? вразлив?сть люблячого серця, страждання к?нечн?стю, самою онтолог?чною незабезпечен?стю предмета закоханост?. Любов крихка, ? любляч? част?ше страждають в?д жорстокост? сво?х коханих. Люди стають такими вразливими через нерозум?ння.

4) закохан? дуже позитивно ставляться одне до одного, проте, коли мина? почуття, розкаюються в цьому [Phaedr. 231а];

Особист?сть, у яку ми закохан?, ста? для нас вт?ленням всього людства, ??диною, милою?. Ми не можемо по-?ншому ставитися до не?, адже ця людина нада? нам сенс ?снування ? всього, що нас оточу?. Жоден ?ндив?д, хоч який близький (батьки, д?ти, сестри/брати, друз?), не може ?дати? те, що дару? особа, в яку ми палко закохан?.

5) той, хто закоханий, мусить бути готовим багато працювати, бути готовим до жертовност? заради т???, кого любить, а ?нод? ? до страждання[Phaedr. 231b, 233c];

Праця в закоханост? означа? те, що вона несе з собою багато нещасть, любовна ?стор?я сповнена труднощами. Любов сама соб? висува? неминуче випробування, бо вона виходить за рамки чинно? ц?нн?сно-нормативно? системи. Траг?чн?сть любов? знаходить сво? найяскрав?ше виявлення в ?? ф?нал?: або вмира? любов, або вмира? той (та), кого люблять.

6) почуття закоханост? розповсюджуються не лише на саму особист?сть та ?? образ, але й на все те, що ?? оточу?, до чого торка?ться рука кохано?[Phaedr. 73d, Rhet. I 11, 1370b 20-22];

Це поясню?ться тим, що предмет любов? ста? ?вс?м св?том, ус?м Всесв?том?. Зв?дси ста? ц?нним не лише сама особист?сть, а й все, до чого вона ма? стосунок, чому присвячу? сво? ?снування, вс? близьк? ? р?дн? ?? душ? та серцю.

7) закохан? бояться, щоб хтось з них побачив ?ншого в дев?антн?й чи аморальн?й повед?нц? [Symp.178, Phaedr. 233b] Цим аспектом Платон зазнача?, що закохан? намагаються не чинити лихого. Вже ?стинна закохан?сть (не лише т?лесна пристрасть) передбача? вигнання зла з серця ? налаштування св?домост? лише на доброд?яння. Закохан?сть за природою несум?сна з? злом ? не вимага? злочин?в ?заради любов??, бо тод? ми втрача?мо це прекрасне ? св?тле почуття в соб? ? до нас самих.

Аристотель, розвиваючи ?де? свого вчителя, вид?ля? фундаментальн? особливост? закоханост? (д?алогу

люблячих):

1) вза?мне задоволення в?д сл?в та д?янь, зробленого, сказаного, в?дчутого одне до одного (за принципом ?Ти — мен?, я — тоб??)[EN1157а 5-10];

Аристотель вбача?, що в дискурс? закоханост? дуже важливим ? вза?мн?сть ?? суб'?кт?в. Адже, коли хтось з закоханих не в?дпов?да? в якийсь час вза?мн?стю, то той, хто ?? не отриму?, скаржиться. Це, на думку Стаг?рита, виника? через те, що закоханий любить через користь, а та, в кого закохан?, любить через задоволення, в?дпов?дно, ?хн? ц?л? не зб?гаються. Доречною буде наступна особлив?сть.

2) сп?льна мета люблячих у закоханост? [EN 1164а 3-10].

Засновник перипатетично? школи даним моментом зазнача?, що в закоханих все ма? бути ?диним, а головне — мета, бо якщо у людей р?зн? ц?л?, то тод? вони закохан? заради самих себе, але якщо навпаки, то люблять вони заради тих, у кого закохан?.

3) предметом закоханост? може бути лише одна ?дина людина [EN 1158а 10-18];

В даному аспект? наголошу?ться на ун?кальност? ? неповторност? предмету закоханост?, оск?льки вс? ?нш? люди стають для нас не такими, як в?н. Ця людина ста? ?Ти?, яке дозволя? усв?домити вперше власне ?Я?. Лише ця ?дина особист?сть, в яку ми закохан?, дозволя? по-новому подивитися на власне життя, побороти его?зм ? в?днайти в н?й сам?й абсолютний центр власного життя поза собою.

4) насолода в?д споглядання того, кого люблять[EN 1171b].

?дея про велику значим?сть очей та споглядання кохано? особистост? пройшла через всю ?стор?ю ф?лософських роздум?в у контекст? закоханост?. М. Шелер у прац? ?Ordo amoris? зазнача?, що ?закоханий зам?сть того, щоб п?знавати св?й предмет ? в цьому рус? до кохано? особистост? повн?стю в н?й розчинятися — зверта? увагу на вс? т? почуття та враження, томл?ння тощо, як? виклика? в нього коханий об'?кт?.

Есхатолог?я закоханост?

За думкою К. С. Лью?са, ?необх?дно змиритися з тим, що закохан?сть мина?, як молод?сть; але як людина не помира? п?сля молодост?, так ? в?д закоханост? лиша?ться союз, що п?дтриму?ться вольовими зусиллями, звичкою?.

Оск?льки закохан?сть може зак?нчитися й ?снувати лише в пам'ят? або трансформувавшись безпосередньо в любов, вона к?нечна.

За Платоном, к?нечн?сть закоханост? в тому, що суб'?кт любов? приходить до тями ? поверта?ться до розуму, а також в тому, що розкаю?ться у вчинених д?яннях предмету закоханост? та складених йому клятвах[Phaedr. 240e-241a]. Через це його учень Аристотель в Н?комахов?й етиц? назива? закохан?сть такою непростою справою, що деяк? люди через свою слабк?сть ладн? пок?нчити життя самогубством, щоб не переносити небезпек та труднощ?в, як? трапляються на шляху закоханих[EN 1116а 12-15].

Проте, як наголошу? Платон, особист?сть, у яку ми закохан?, не може зрозум?ти, що суб'?кт любов? перебува? вже в ?ншому стан?, не в закоханому. А коли вона розум?? це, то слушними ? слова ?тал?йського амуролога Ф. Альберон?: ?Коли ми втрача?мо нашу любов, одна година чекання може перетворитися для нас в роки, в стол?ття, а туга за тими моментами в?чност?, що прожили з коханою людиною, не полиша? нас все життя?.

Тобто концепц?? закоханост? у ф?лософськ?й спадщин? античност? узагальнюють, що:

1) Платон?вська та аристотел?вська традиц?? тлумачення онтолог?? закоханост? ? протилежними точками зору. Перша — негативна, оск?льки закохан?сть ототожню?ться з хворобою ? нерозумною пристрастю, а друга — позитивна, закохан?сть, на думку Стаг?рита, ? надм?рною дружбою, скерованою на ?дину ? неповторну особу. Закохан?сть, якщо по?днати думки двох ф?лософ?в, ? ?вищою? за дружбу, проте ?меншою? в?д любов?.

2) Дискурс закоханих наповнений р?зними елементами, як рад?сними, так ? г?ркими, що приводить до думки про амб?валентн?сть закоханост? — ?солодко? г?ркоти?, робить ?? ун?кальною з-пом?ж ?нших феномен?в та екзистенц?ал?в повсякденного людського ?снування.

3) Закохан?сть ? для Платона, ? для Аристотеля ма? свою есхатолог?ю, яка ? досить г?ркою, оск?льки зак?нчу?ться лише як пам'ять про минул? в?дчуття або ж перетворю?ться в любов.

Середньов?чне розум?ння закоханост?

?тал?йський досл?дник Ф. Альберон? в прац? ?Любов? наголошу?, що зг?дно з християнським поглядом, ?не ?сну? в?дм?нностей м?ж закохан?стю, любов'ю, любовним бажанням, та сексуальн?стю. Святе та?нство любов? включа? в себе ц? аспекти одночасно: воно (християнство) перш за все створило гарант?? для вза?много потягу ? продовження роду, а все ?нше не ма? значення?.

Фактично, п?сля античност? ? до XX стол?ття у зах?дно?вропейськ?й ф?лософськ?й думц? феномен закоханост? був поза увагою, осмислювали винятково або любов, або Пристрасть чи захоплення.

Концепц?? XX стол?ття (Р. Барт, К. Лью?с)

Най?рунтовн?шу концепц?ю закоханост? у XX ст. розробив французький мислитель Р. Барт у прац? ?Фрагменти мови закоханого?. Необх?дн?сть ?? написання, на думку автора, полягала в тому, що ?любовна промова перебува? сьогодн? в граничн?й самот?. Мова ця, бути може, промовля?ться тисячами суб'?кт?в (хто зна??), але ?? н?хто не п?дтриму?; до не? нема? справи навколишн?м мовам: вони або ?гнорують, або недооц?нюють, або висм?юють ??, вона в?др?зана не т?льки в?д влади, але ? в?д владних механ?зм?в (науки, знання, мистецтва). Коли-небудь дискурс от так, сам собою, дрейфу? в б?к неактуального, за меж? всяких стадних ?нтерес?в, йому не залиша?ться н?чого ?ншого, н?ж бути м?сцем, хай як завгодно обмеженим, якогось твердження. Це твердження ? становить сюжет почато? тут книги…?.

Барт п?дходить до феномену закоханост? (а разом з тим ? до кохання) з (постструктурал?стсько? точки зору ? на основ? цього вибудову? книгу в д?апазон? в?д сухих ? абстрактних структурал?стських штуд?й, витриманих? у строгому науковому дус?, до натхненних пасаж?в. В?д езотеричного Лакана в?н в?льно переходить до популярного журналу ?Ми удвох? (який ?непристойн?ше Сада?). В?д Фур'? — до Лойоли. В?д Шумана — до Вагнера. В?д аскези — до чорних окуляр?в ? синього фраку. В?д фед?нга — до нестями ? сл?з. В?д мови Уявного, чутт?во? мови, до ?? безжально? критики. В?д спостережень за муками ?ншого — до знезбро?ного з?знання у коханн?, повз якого тепер вже не пройде жоден, хто опису? пристрасть: ?Знати, що для ?ншого не пишуть, знати, що написане мною н?коли не змусить улюбленого полюбити мене, що лист н?чого не в?дшкодову?, н?чого не субл?му?, що воно як раз там, де тебе нема?, — це ? ? початок листа?.

Лью?с Клайв Степлс у прац? ?Чотири любов?? значну увагу прид?лив закоханост?. В?н розгляда? закохан?сть у християнському дус?. Англ?йський мислитель заклика?, що не треба ототожнювати закохан?сть з пристрастю, статевим потягом та х?ттю.

К. Лью?с зазнача?, що не треба презирливо ставитися до не?, адже ?найв?рн?ший знак закоханост? в тому, що людина вол?? нещастя разом з коханою зам?сть щастя без не?. Нав?ть якщо закохалися люди немолод?, як? знають, що розбите серце склею?ться, вони н? за що не хочуть пройти через горе та розлуку. Вс? ц? розрахунки нег?дн? закоханост?, як холодний ? низький розрахунок Лукрец?я недостойний жадання. Коли самим закоханим зрозум?ло, що ?хн?й союз принесе одн? муки, закохан?сть твердо в?дпов?да?: ?Все краще за розлуку“. Якщо ж ми так не в?дпов?мо, ми не закохан?. Закохан?сть не шука? свого, не шука? земного щастя, виводить за меж? самост?. Вона схожа на зв?стку з в?чного миру?.

Проте, в?н же наголошу?, що не треба занадто звеличувати та захоплюватись закохан?стю, бо ?? все ж вона — не Любов. У вс?й сво?й велич? ? самозреченн? вона може привести ? до зла. Ми помиля?мося, думаючи, що до гр?ха веде бездуховне, низьке почуття. До жорстокост?, неправди, самогубства ? вбивства веде не минуща х?ть, а висока, ?стинна закохан?сть, щира ? жертовна понад усяку м?ру. Закохан?сть — найкрихк?ший вид любов?. Св?т повниться нар?каннями на ?? швидкоплинн?сть, але закохан? про це не пам'ятають. У закоханого не треба просити об?тниць, в?н т?льки й дума?, як би ?х дати. ?Назавжди“ — чи не перше, що в?н скаже, ? сам пов?рить соб?. Н?який досв?д не вил?ку? в?д цього?.

К. С. Лью?с робить висновок щодо закоханост?: ?Як ? вс? види природно? любов?, закохан?сть сво?ми силами встояти не може; але вона так нищ?вно солодка, страшна ? п?днесена, що пад?ння ?? во?стину жахливе. Добре, якщо вона роз?б'?ться ? помре. Але вона може вижити ? безжально зв'язати двох мучител?в, як? будуть брати, не даючи, ревнувати, п?дозрювати, гн?ватися, боротися за владу ? свободу?.

Див. також

• Л?меренц?я

Джерела

• Номер журналу присвячений тем? ф?лософ?? любов? [Арх?вовано 2 вересня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
• Alberoni F. Falling in love and loving / Francesco Alberoni. (англ.)
• Барт Р. Фрагменты речи влюбленного / Ролан Барт. (рос.)
• Льюис К. Любовь / Клайв Льюис. (рос.)