省未成年人司法强戒所与福州市司法局开展合作交流

百度 然而上述事实在彼得-史戚夫看来却没有任何值得粉饰的地方，他一针见血地指出：美国人已经破产了。

Сторге? (в?д дав.-гр. στοργ?, МФА: [stor.ɡ???], п?зн?ше [stor??i]) — одне з чотирьох давньогрецьких сл?в (разом з ерос, ф?л?я, агапе), що перекладаються як ?любов?. Стародавн? греки, зазвичай так називали с?мейну, спор?днену любов, прихильн?сть, любов, яку в?дчувають батьки по в?дношенню до д?тей.

У соц?альн?й психолог?? терм?н ?сторге? використову?ться для позначення любов?, яка розвинулася через дружбу або близька до не?. Так, в концепц?? Джона Алана Л?, що вид?ля? ш?сть стил?в, або ?кв?т?в?, любов?, Стор?е — один з трьох базових вид?в любов?, поряд з еросом ? людус; в комб?нац?? з людус вона утворю? практичну любов-прагма, а в комб?нац?? з еросом — безкорисливу любов-агапе.

Слово στοργ? означа? любов, яка пов'язана з орган?чними родовими зв'язками, непорушними, як? не п?ддаються зм?нам (особливо с?мейн? зв'язки). Це н?жна, впевнена, над?йна любов, яка ?сну? м?ж батьками та д?тьми, чолов?ком та ж?нкою, громадянами та В?тчизною. Саме в так?й любов? людина по-справжньому в?днаходить спок?й та дов?ру, почуття впевненост?. Цей терм?н виража? почуття не окремо? особистост?, а почуття родово? сп?льност?, без якого греки не могли уявити свого ?снування й традиц??. Якщо ф?л?я передбача? як св?й початковий етап ?ндив?дуальний виб?р предмета любов?, то стор?е виника? (або не виника?) у контекст? комун?кативних в?дносин, що склалися через об'?ктивну необх?дн?сть, поза в?льним ? св?домим вибором.

Стор?е в давньогрецьк?й традиц??

Традиц?йною античною моделлю ?сторге? слугували в?дносини батьк?всько? або — в?дпов?дно — дитячо? любов?, — саме в тому план?, що батьк?в, як ? д?тей, не вибирають. У ситуац??-сторге спочатку знаходиться, (за допомогою детерм?нац?? ззовн?) система сп?лкування, ? лише пот?м всередин? не? конститую?ться те чи ?нше ставлення до партнера: в?н як би експл?ку?ться з комун?кативного контексту, усв?домлю?ться як особист?сть, яка г?дна любов? (як дитин?, ?нстинктивно прив'язан?й до матер?, потр?бен час, щоб усв?домити, що (як) в?н ?? любить). сторге передбача? н? под?бност?, н? в?дпов?дност?, — аж до того, що може бути адресована ? не людин? нав?ть, але домашн?й тварин?, наприклад. Якщо ж таке схож?сть ?, то сторге м?ж батьками ? д?тьми може перерости в дружбу (любов як ф?л?я). Однак, ? ф?л?я та ерос (як би в?н не був гарячий), щоб стати основою багатор?чного сп?лкування або с?мейного щастя, повинн? перерости в ?м'яке тепло? сторге. На в?дм?ну в?д вимогливо? ф?л??, вимогливого еросу ? до чого зобов'язу? агапе, любов-сторге дозволя? людин? бути такою, якою вона ? наодинц? з самим собою, окреслюючи тим самим ареал суто приватного людського ?снування.

У Фрагментах досократик?в Д?льс-Кранца, найб?льш повному з?бранн? праць ранн?х давньогрецьких ф?лософ?в, слово ?сторге? вжива?ться один лише раз — у прац? Емпедокла, де в?н вжива? це поняття як гносеолог?чний принцип. Проблема сп?вв?дношення п?знаваност? та неп?знаваност?, розумност? чи нерозумност? любов? ? для людства одн??ю з в?чних. ?дея п?знавально? здатност? любов?, ?? справжньо? мудрост? в?дтворювалась у р?зних культурах, переживала, майже не зм?нюючись, одне стол?ття за ?ншим/

Першим, хто вжив дане слово серед ф?лософ?в був Емпедокл Акрагантський. В?н у сво?й прац? ?Про природу? зазнача?, що:

Емпедокл ?з Акраганту

"γα?ηι μ?ν γ?ρ γα?αν ?π?παμεν, ?δατι δ' ?δωρ,
 α?θ?ρι δ' α?θ?ρα δ?ον, ?τ?ρ πυρ? π?ρ ??δηλον,
 στοργ?ν δ? στοργ?ι, νε?κο? δ? τε νε?κε? λυγρ?ι" [DK 31 B 109].

З цього фрагменту прац? досократика постають дв? думки щодо любов? як сторге:

1) Апостер?орн?сть феномену любов?-сторге в житт? людини. Ми можемо д?йсно знати про любов, коли полюбимо, так само ми можемо знати, що таке рад?сть, страх та ?нш? почуття — лише переживши, на основ? емп?ричних даних. Лише завдяки любов? ми можемо д?знатися, що ? любов, а що ?? примара, ?люз?я. Досократик притриму?ться думки, що любов первинна од п?знання ? до ц??? думки пот?м будуть схильн? Отц? Церкви (Григор?й Н?ський, Аврел?й Августин та ?н.), Л. Фе?рбах, М. Шелер, Б. Рассел, М. Бердя?в/.

2) Розумн?сть любов?. Ф?лософська думка в?д античност? (починаючи з Емпедокла) до сьогодення розгляда? любов не лише як чутт?ве та пристрасне бажання по?днатися з ?ншим, але й як сутн?сне п?знання, розумну та мудру силу, що здатна по-особливому розум?ти. Мудр?сть, як характеристика любов? дозволя? ?й максимально глибинно п?знавати, осягати все, що люблячу людину оточу? не ст?льки з яко?сь меркантильно?, корисливо? мотивац??, ск?льки, як щось в?чне та неповторне, яке спонука? особист?сть до п?клування та в?дпов?дальност? за людину, до яко? направлена ?нтенц?я любов?.

Дал?, герменевтику любов?-сторге в грецьк?й традиц?? можна провести лише за л?тературними, ?сторичними джерелами.

Зг?дно з фундаментальним словником Л?дла-Скотта, слово сторге, в давньогрецьк?й культур? мало три значення: I) любов як прихильн?сть (?прив'язан?сть?) у працях ф?лософа-досократика Емпедокла та соф?ста-оратора Антифона [Див.: Emp.109.3], [Див.:Antipho Fr.73].

II) с?мейна любов у працях Ф?лемона ком?ка (учителя Менандра) та Плутарха [Див.: Ф?лемон ком?к, ?Фрагменти? (200)],, [Див.: Плутарх ?Морал??? 14 том, 75 глава ?Non posse suaviter vivi secundum Epicurum?].

III) р?дше — сексуальна любов (наприклад у працях Мелеагра Гадарського.

Погляд на ?стор?е? у сх?днопатристичн?й спадщин?

Три святител?: Васил?й Великий (Кесар?йський), Григор?й Богослов (Наз?анзин) та ?ван Золотоустий

В грецькому текст? Б?бл?? ми не в?днайдемо поняття ?сторге? та пох?дних в?д нього сл?в. Проте, сх?дна святоотецька спадщина, яка головним чином залишила сво? л?тературне надбання грецькою мовою, не оминула дане слово любов?. Варто зазначити, що Сх?дна святоотецька традиц?я значно ?розширила? меж? поняття ?сторге?. У фундаментальному патролог?чному словнику Г. Лампе, можна побачити, головним чином, п'ять аспект?в даного слова.:

1. безпосередньо, с?мейна любов [Див.:Hom. Clem 3,19]; сторге як елемент ф?л?? [Hipp.haer 7,29]; сторге як сутн?сть ф?лантроп?? [Ηοm.Clem.12,25];

2. любов Бога до людини [Const.or.s.c.25];

3. любов людини до Бога [Hom. Clem. 3,8];

4. любов Христа як людини до блага [Thdr.Mops.fr.inc.14,2];

5. любов ?пископська [Eus.h.e.4,15, Clem.ep.17].

В?дпов?дно, можна зазначити, що ?стор?е? для сх?дно? святоотецько? думки — це не лише м?жлюдськ? (с?мейн?, дружн?) в?дносини. ?Стор?е? означа? для них ? в?дносини м?ж Богом та людиною ? навпаки. Така позиц?я, обумовлена християнським розум?нням Бога, як Отця Небесного, а людей — як його синами та доньками.

Феноменолог?я ?стор?е? за К. Лью?сом

Видатний англ?йський мислитель К. Лью?с у сво?й прац? ?Чотири любов?? зам?ню? ?стор?е? словом ?прихильн?сть? (прив'язан?сть) [англ. affection]. На його думку, природа ?стор?е? поляга? в тому, що вона:

1) найб?льш смиренна;

К. Лью?с зауважу?, що закохан?стю, або дружбою — люди можуть гордитися. Прихильн?стю до т??? чи ?ншо? особистост? ми, нер?дко, можемо нав?ть ? соромитися. У прихильност? — просте, невимушене ?обличчя?, ? т?, хто ?? викликають, часто прост? та неприваблив? люди. Наша любов до них жодним чином не ? св?дченням нашого розуму та смаку. Прихильн?сть за природою тиха. На сво?му м?сц? — вона прекрасна, ? витягнути ?? на св?тло — небезпечно. Вона пронизу? все наше життя. Вона там, де наш? сандал?, халат, буденний гумор, сонний к?т, дзижчання ткацько? машинки, дитяч? ?грашки.

2) найб?льш розповсюджена;

3) найб?льш проста.

?Стор?е? ? найрозповсюджен?шою та найпрост?шою формою любов?, оск?льки вона найменше в?др?зня?ться в?д тваринно?. Це виходить з кореня, основи розум?ння ?? саме як с?мейно? любов? — любов батьк?в до д?тей, ? навпаки, д?тей до батьк?в. Прихильн?сть не потребу? схожост?. Я бачив як не т?льки мат?р, але й брати любили абсолютного нев?гласа. Прихильн?сть не зна? розр?знення за статтю, в?ком чи соц?альним класом. Вона пов'язу? молодого вченого та стару неньку, як? живуть у зовс?м р?зних св?тах. Б?льше того, прив'язан?сть не визна? меж б?олог?чного виду. Вона пов'язу? людину та тварину, або двох р?зних тварин, скаж?мо собаку та к?шку, ? нав?ть (як про це пише Г?лберт Уайт) курку та коня.

У ?стор?е? теж ? умова: предмет ?? повинен бути ?сво?м?, тобто добре, або давно в?домим. Ми часто зна?мо, коли саме, якого числа ми закохались або знайшли друга. Тод? як дуже складно встановити те, коли ми стали прив'язан? один до одного. В?дпов?дно, друз? та закохан? в?дчувають, що створен? один для одного, тод? як в?дносини-сторге по?дну? не створених одне для одного особистостей, до подиву, а ?нод? ? до см?ху несхожих людей. Спершу ми ста?мо прихильними до людини тому, що вона поруч; пот?м ми пом?ча?мо: ?А в н?й щось ?!?. В?дпов?дно це те, що нам подоба?ться, хоча ? не створене за нашим смаком. ? хоча нам спочатку зда?ться, що ми зд?йснили кенозис по в?дношенню до ?ншого, а насправд? — ми перетнули межу. Ми вийшли за меж? сво?х м?рил, почали ц?нувати добро як таке, а не лише те, що нам дуже подоба?ться.

Прихильн?сть, на думку К. Лью?са, це найб?льш нерозумний вид любов?. Можна стати прихильним до будь-кого/будь-чого; тому й кожна людина чека?, що хтось до не? буде прихильним. За природою сво?ю, прихильн?сть, можна пор?вняти з? старим домашн?м халатом, який ми в жодному раз? не одягнемо м?ж чужими. Проте, прихильн?сть не в?дм?ня? почуття такту, вона породжу? справжню тонку ? глибоку вв?члив?сть. Чим ?чист?шою? та добр?шою ? прихильн?сть,  тим точн?ше в?дчува?ться, коли слова не образять н?кого.

Варто зазначити, що на думку англ?йського ф?лософа, "ревнощами страждають не т?льки закохан?; а якщо так ? дума?те — подив?ться на д?тей, на слуг ? на тварин. У прихильност? вони дуже сильн? ? викликан? тим, що цей вид любов? не терпить зм?н. Пов'язане це ? з тим, що для прихильност? абсолютно не важлива ?любов-захоплення?. Ми не хочемо, щоб звичний вигляд став красив?шим, характер — кращим, розум — ширшим. Зм?на — ворог прихильност?. Скаж?мо, брат ? сестра, або два брати ростуть разом. Вони читають одн? й т? ж книжки, залазять на одне ? те ж дерево, разом грають, разом починають ? припиняють збирати марки. ? раптом в одного з них з'явля?ться нове життя. ?нший не входить до нього, в?н викинутий, в?дкинутий. Ревнощ? тут народяться так?, що ? в драм? под?бних не знайдеш ].

Однак, заруб?жний досл?дник анал?зуючи цей р?зновид любов?, вид?ля? два його вектори: I) прихильн?сть-потреба;

II) прихильн?сть-дар.

На думку К. Лью?са, обидва ц? види мають як досконал? так ? недосконал? форми прояву у м?жлюдських в?дносинах. В?дпов?дно, метою людського життя — не впадати в крайнощ? в контекст? прихильност?-потреби та прихильност?-дару.

Джерела

• THE FOUR LOVES C. S. Lewis
• Види любов? в грецьк?й ф?лософ?? (в?део)